Українська дискусія: Чому голодує Сенцов?

4년 전
in ua

У мене новий запис про політв'язнів: Сенцова, Кольченка, Балуха...

Про особливості російського правосуддя та українського тероризму, про можливі плани Кремля.

Доброго дня!

Я не можу оминути тему політв'язнів зараз, тому що на мій погляд вона найактуальніша і найважливіша.
В даний час ми маємо близько 80 політв'язнів у Росії і зараз, коли декілька наши громадян оголосили голодування, їх доля виходить на перший план.

У мене стосовно цієї ситуації є дві гіпотези. Звичайно, я не можу точно пояснити мотиви іншої людини, бо ми усі різні, але я можу поставити себе на чуже місце, уявити той тягар, який навалився на нього, і подумати про мої власні можливості і варіанти дій в такій ситуації. Cенцова прирекли на 20 років ув'язнення і хоча цей строк міг бути зменшений різними способами, але пройшло чотири роки і Путіна обрали ще на шість. І при виборі між сидіти і чекати і робити хоч щось, щоб чули, щоб говорили, щоб вели переговори, щоб тиснули, він вирішив піти цим шляхом. Не єдиний, бо зараз голодують ще Балух і Кольченко. Чомусь в Росії кожного дня оголошують скільки днів голодує Сенцов і повністю ігнорують обговорення кількості українських політв'язнів і те, що голодує не тільки він, тому і складається враження ніби Сенцова готують до обміну.
Це одна з версій. Сенцов оголосив голодування, щоб звільнити інших політв'язнів, а не себе, бо розуміє, що цей процес може затягнутися так, що спасти його вже буде неможливо.

Але є в мене і інша версія. 15 травня затримали Кирила Вишинського, а 16 травня ми почули в новинах, що Сенцов оголосив голодування з 14-го числа. Це може бути збігом, а може бути доказом того, що саме Сенцова готують до обміну на Вишинського, не зважаючи на репліку Путіна про те, що винного на невинного міняти не буде.
Вишинський заарештований на 2 місяці і тому до середини липня ніякого обміну не буде. Бо якщо Вишинського суд вирішить відпустити, то він спокійнісінько поїде собі в Росію, а усі інші росіяни не цікавлять російську владу. І в цей момент мені дуже хочеться, щоб у нас було телефонне право, і щоб Вишинського можна було посадити за одне засідання суду... але саме таким чином для швидкого наведення порядку росіяни колись відмовились від розподілу гілок влади. І ми не можемо йти цим шляхом, бо втратимо усі демократичні здобутки нашого суспільства.
А за різними ознаками можна помітити, що тільки тих, хто на завданні, російська влада буде витягати, бо їм потрібно буде відправляти нових людей на завдання і вони мають сподіватися, що їх також не кинуть. І це наводить на певну думку про Віктора Бута, що є єдиним в'язнем США, за якого російська влада турбується, хоча він торгував зброєю, і ніби ніякого відношення не має до російських силових структур. А з іншого боку, де б він ту зброю брав.

Справа Сенцова засекречена. Ми знаємо, що його посадили тому, що вибили зізнання з інших людей і вони його оговорили, або викрили. Але ми тут маємо зазначити, що український тероризм жодного разу не був направлений на людей. Весь час люди тиснуть так званим терором проти власності. Ми знаємо про деякі випадки облитого фарбою сбербанка, або приватбанка. Блокування входу у головний офіс Сбербанку — мені трапилося проходити повз нього під час цих подій. Люди не відчувають там жодної небезпеки. Грає музика, триває блокування. Сенцова звинувачують у аналогічному випадку — нанесенні матеріальної шкоди. І звичайно для нас це взагалі не виглядає як злочин. Тим паче, що Сенцов у Криму є резидентом, а офіс Єдиної росії більш схожий на терористичну організацію, бо є представницьким органом окупації.

Ми виховувалися на розповідях про партизанів так званої Великої Вітчизняної. І кожна дитина знає, що в окупації потрібно партизанити. І можливо саме тому йому дали 20 років — щоб усі боялись. Я припускаю, що Сенцов хотів скоїти той злочин, в якому його звинуватили — вибух у приміщенні партії Єдина Росія. Вночі, коли там нікого не було. Це форма українізованого тероризму, або українізованого партизанства, тому що я не дуже вірю, що наше партизанство може просто косити усіх окупантів, що понаїхали у Крим. Але росіяни бояться саме цього, бо вони не розуміють цієї різниці у повазі до життя. І тому перебрали з вироком.

Що ж до Вишинського. Я так само не знаю усіх матеріалів справи. Але був контракт, який він ховав в сейфі, і була медаль за окупацію Криму. Тому державна зрада як на мене з його боку очевидна. Він допомагав іншій державі захоплювати українську територію. Це не має ніякого відношення до його професії. І саме ця медаль є підставою розуміти про його роль для Росії, і чому тільки він з усіх громадян Росії їх хвилює.

Можливо, що вони по Сенцову піднімають ставки, з кожної праски Росії, а не України, йдеться про Сенцова, і навіть звучать думки, що треба за нього запропонувати щось більше, ніж одного Вишинського, а переговори по санкціям і т.ін. Уся ситуація нагадує терористів із заручником, і ось ці намагання торгуватися за людину, за її життя посилюють такий вигляд.

Я розумію, що не наш метод, але справді, ми чогось не хапаємо усіх російських громадян в аеропорту і не торгуємося за них. Особливо отих Примакових, які вважають, що недопуск їх в Україну, є обмеженням їх прав. Якби Україна могла використовувати російські методи, то обмінний фонд у нас був би достатнім.

Дуже цікава думка пролунала на Першому каналі російського телебачення, де ведуча сказала, що Сущенко сидить за діло, тому що - це цитата - “усім відомо, яку роль відіграють журналісти у інших державах, і як їх готують до шпигунських місій”. Так очевидно натякнути на Вишинського годі й було.

І ще хотілось би додати про умови російських тюрм і про російське правосуддя.
Якось я бачила інтерв'ю Ходорковського, вже після його звільнення, де він розповідав про українців, з якими йому трапилось розмовляти у в'язниці. І вони були шоковані російським правосуддям, бо ось це “ваші докази — ніякі не докази” можуть пролунати про докази, які цілком спростовували звинувачення. Ми усі знаємо про сумну статистику обвинувальних вироків у Росії. І про те, що система не відпускає. Система не може помилятись. Система захищає своїх робітників, що не могли недовиконати план по статтям.

І вже неодноразово в російському інформаційному просторі лунають випадки тортур в тюрмах.

І в мене був шок, коли з тиждень тому я слухала Глеба Павловського на Ехо Москви і він спокійнісінько говорив, що тортури не є чимось неочікуваним у таких містах. Тому суспільство має знати, що є білі клітинки і чорні. І ходити потрібно в Росії тільки по білих. А щоб ходити по білих клітинках треба завжди мати з собою паспорт, не протестувати, слухатися, не ходити на мітинги і бути непомітним.

Ось, ви уявляєте собі, щоб хтось про Україну сказав, або про будь-яку цивілізовану країну, що щоб не зазнати тортур потрібно завжди мати з собою паспорт. І людина, в якої є доступ до засобів масової інформації, не використовує їх для того, щоб оголошувати про ці випадки, наголошувати на боротьбі з ними і необхідності змінити пенітенціарну систему, вимагати покарання за злочини проти людей, що порушують міжнародні конвенції. Ні — людина радить мати з собою паспорт.

Коли я це чула, Росія дійсно стала для мене на рівень Сомалі... Афганістану, хоча я про нього зараз нічого не знаю і можливо права людини там порушуються тільки в моїй уяві. А от в Росії є білі клітинки, і є Сомалі, і це вже сприймається як норма.

Дякую. Якщо вам сподобались мої думки, ставте вподобайки, і підписуйтесь на мій канал, щоб не пропустити наступні записи.

Authors get paid when people like you upvote their post.
If you enjoyed what you read here, create your account today and start earning FREE STEEM!
STEEMKR.COM IS SPONSORED BY
ADVERTISEMENT
Sort Order:  trending

Тільки знаєте .. той во... мабуть текстова версія все таки б не завадила... якщо не важко)))

·

Дякую за пропозицію ) Зараз додам :)

·
·

:) дякую

. "Чомусь в Росії кожного дня оголошують скільки днів голодує Сенцов" - думаєте, можливий "ефект Савченко"?)))) (я, відверто кажучи допускаю якийсь схожий сценарій)

·

Якби їх турбувало життя Сенцова, то турбувало б так само і життя Балуха, і Кольченка. А про них взагалі не згадують.

Саме тому мені здається, що його готують. І навіть... я припускаю, що кожну людину можна зламати, тож навіть вербування ми не можемо виключати.

І це не значить, що його не треба звідти витягати, бо він наш громадянин. Навіть якби ми були впевнені, що його завербовано, наприклад.

Хоча ситуація більше схожа на перемовини про заручників і це вже реально держава-терорист. А російський ефір за чотири роки став таким, що пропагандистські канали вже не відрізнити від опозиційних. І навіть так звані ліберали не відчувають жодної незручності, коли обговорюють торгівлю людиною і що за нього можна отримати.
А я вкотре думаю "дякую богу, що я не москаль" і що мені не довелося виховуватися в тому суспільстві, бо мій батько колись приїхав в Україну за станом здоров'я.

·
·

"Саме тому мені здається, що його готують." - так і є)

Що треба знати, і чого нас не вчили в школі: дещо про чекістські "політтехнології".
У 1970-ті найславнішим радянським політв'язнем був - ні, не Сахаров - а український історик Валентин Мороз. Чули про такого? Ні? Так отож...((
Герой-інтелектуал - саме його виступ на відкритому суді в січні 1966 р. став першим в СРСР публічним "правозахисним". Роки одиночного ув'язнення, голодівок, примусових годувань. Роки петицій, протестів, маніфестацій під радянськими посольствами по всьому світу. "Free Valentyn Moroz!" - було найпопулярніше гасло міжнародних правозахисних організацій. І в 1979-му славетного в'язня нарешті випустили - обміняли, разом із 4-ма іншими, на двох упійманих радянських шпигунів. Коли він прилетів до США, розістеризоване діаспорне жіноцтво падало перед ним навколішки. Цілували руки. Кричали: "Слава майбутньому Президенту України!"

Тим більшим став наступний шок. Випущені слідом за ним дружина й син не впізнавали чоловіка й батька. Ніби відбулось "переформатування особистости" - колишні дрібні "вади характеру" роздулись до мегаломанського масштабу, і вся поведінка Мороза на Заході виглядала суцільною компрометацією українського правозахисного руху. (М.ін., щось подібне, тільки менш скандально, відбулось і з "випущеним" Солженіциним - хоча того й не з тюрми випускали...)

"Казус Мороза" досі належне не проаналізовано. Зрозуміло, що, доки Москва тримає в секреті архіви КГБ, це й неможливо. Але це не привід не винести з нього бодай елементарні уроки. І з них головний: у чекістській тюрмі людина, попри всю можливу увагу "всього прогресивного людства", перебуває в "чорному ящику" - є об'єктом "закритого експерименту". На неї професійно чиниться постійний, 24 год на добу, тиск - інформаційний (їй створюють викривлену "картину світу"), психологічний (на те працюють спецлабораторії), фармакологічний (навіть Леонідові Плющу, якого французькі лікарі визнали здоровим, довелось після звільнення півроку лікуватися!), і бозна-який іще. Що довший термін експерименту, то більше шансів, що на виході з "чорного ящика" тюремники продемонструють "прогресивному людству" вже не суб'єкта власної волі, а несамовільного рознощика "зашитих" ними "програм" - Вінстона Сміта, випущеного з "кімнати 101". І не розуміти цього, МОВЧАТИ про це, ба більше - створювати гучну презумпцію "героїзму й незламности", поки жертву замкнено в "чорному ящику", - значить грати по стороні тюремників.

Коли рік тому мене спитали, що я хочу переказати Наді Савченко, я сказала, що благаю її про одне - не вірити нікому, абсолютно НІКОМУ й НІЧОМУ з того, що допускають до неї "з зовнішнього світу". Просто, замкнути очі й вуха, як ченці-трапісти, - з усіх "контактів зі світом" залишити собі тільки хороші книжки. Зняти голодівку. І пам'ятати про Валентина Мороза.

Чи переказали - не знаю. Можу тепер тільки повторити те саме ще раз, уже публічно. І рекомендувати спогади Раїси Левтерової-Мороз, героїчної жінки й Великої Українки родом з Донбасу (з приазовських греків), як книжку, конче потрібну ВСІМ.
Мастрід, що його слід вивчати в школах.
Уважно. З олівчиком. Не минаючи ні титли.
(с) Оксана Забужко

·
·
·

Я згодна, і хоча це сумно, що ми відчуваємо недовіру до своїх, але всі наші хлопці варті бути на волі. А на волі можуть одужати, навіть якщо їх там обробили.

Знову ж таки можу навести свій приклад. Я приїхала в Україну в березні 2014-го, і я спочатку була дуже обережна. Мене зустріли друзі в аеропорту і проводили до вокзалу, я з ними поговорила про минулі події і як вони їх бачили.
Я дуже уважно дивилась на оточуючих, вишукуючи серед них ультранаціоналістів і спостерігаючи за усіми діями. Страх, що люди змінились, і що російська пропаганда може бути хоча б частково правдивою, все одно був.

Але поговоривши то з одними друзями, то з іншими, послухавши українське телебачення, я змогла розслабитися і почуватися в безпеці.

А пару місяців тому, я робила посвідку на тимчасове проживання для чоловіка, і там був росіянин. І от я бачила той самий погляд, який був і у мене чотири роки тому. Напружений, уважний, обережний.
Я розумію, що тим, хто хоча в тюрмі під обробкою не сидів, тим легше. Але все ж я впевнена, що це проходить, якщо для людини створені умови відчуття безпеки.

·
·
·
·